Колючий, відстовбурчено-розга-лужєний кущ або невелике (1 — 4 м заввишки) дерево родини розових. Листки чергові, прості, видовжені або видовженооберне-нояйцевидні, при основі клино­видні, городчасто-пилчасті (зуб­чики залозисті), в молодому віці з обох боків опушені, пізніше — зверху голі. Квітки правильні, двостатеві, одиничні, рідше по 2— З, на коротких голих квітконіж­ках; віночок білий або зеленува­тий, з п'ятьма видовженими ту­пими пелюстками. Плід — куляста або округлоконічна соковита чор­на, з восковою поволокою кістян­ка. Цвіте у квітні — травні. Плоди достигають у вересні. Поширення. Терен звичайний рос­те по всій території України на уз­ліссях, по чагарниках, балках, долинах річок.

Заготівля і зберігання. З ліку­вальною метою використовують квітки (Flores Pruni spinosae), листя (Folia Pruni spinosae), плоди (Fructus Pruni spinosae), кору гілок (Cortex Pruni spinosae) і коріння (Radix Pruni spinosae) терну. Квіт­ки заготовляють в період повного цвітіння рослини. Як тільки росли­на відцвіте, одразу приступають до заготівлі листя. Зібрану сиро­вину розкладають тонким шаром на папір чи тканину й висушу­ють під укриттям на вільному повітрі або в приміщенні з доброю вентиляцією. Плоди збирають во­сени у зрілому стані й викори­стовують свіжими (перебрані пло­ди зсипають у дерев'яні діжки, накривають зверху вологою тка­ниною і зберігають у погребі), переробляють на киселі, компоти, повидло, настойки на вині чи горілці або сушать,на сонці, під на­метами чи в сушарках при темпе­ратурі 45—50°. Сухих плодів ви­ходить 25 % . Коріння терну також заготовляють восени. Його вико­пують, обтрушують з нього землю, миють у холодній воді, розрізу­ють на куски і, розстеливши тон­ким шаром у теплому провітрю­ваному приміщенні, сушать (щоб прискорити сушіння, товще корін­ня розщеплюють уздовж). Кору збирають навесні, з молодих бо­кових гілок (правила заготівлі й сушіння див. у статті Дуб зви­чайний). Готову сировину зберіга­ють у сухому провітрюваному приміщенні. Рослина неофіци-нальна.

Хімічний склад. Плоди терну міс­тять дубильні (1,7 % ) й ароматичні речовини, пектини (до 1 % ), яб­лучну кислоту (3,3 % ), вітамін С (32,6 мг % ), цукри (5,5—8,8 % ), глі­козид пруназин, червоний барвник та мінеральні солі; квітки — ефір­ну олію, ціаногенний глікозид, флавоновий глікозид кемпферин і його аглікон кемпферол, віск та мінеральні солі; листя — дубильні речовини (3,42 % ), вітамін С (108,5—157,9 мг %), яблучну кис­лоту, пектини та глікозид пруна­зин. У корі є значна кількість дубильних речовин (3—5 % ), а в корінні знайдено флавоноїди.

Фармакологічні властивості і ви­користання. Фармакологічна дія різних частин рослини не одна­кова й залежить від кількісного і якісного складу тих біологічно активних речовин, що в них є. Плоди терну (свіжі, перероблені на киселі, компоти, повидло і на­стойки, у вигляді відвару або екс­тракту) виявляють в'яжучу дію й рекомендуються для вживання при розладах шлунка і кишок: неспецифічних виразкових колі­тах, дизентерії, харчових токси-коінфекціях і кандидозах. Ліку­вальним напоєм при кишкових інфекційних захворюваннях вва­жається і тернове вино. Свіжий сік плодів корисно пити при жов­тяниці. Препарати з квіток регу­люють перистальтику кишок, ді­ють як сечогінний, потогінний і гіпотензивний засіб, поліпшу­ють, як і препарати з плодів терну, обмін речовин і показані при гаст­риті, спастичному коліті внаслі­док атонії кишок, циститі, набря­ках, нирковокам'яній хворобі, рев­матизмі, при фурункулах та інших гноячкових захворюваннях шкіри, при запаленні слизових оболонок рота, горла і стравоходу. Засто­совують квітки терну і в гомеопа­тії. Чай з листя терну має легку проносну властивість, підвищує діурез, поліпшує обмін речовин, діє як відхаркувальний засіб. Його п'ють при хронічних запо­рах, нефролітіазі, циститі, аденомі простати й висипах на шкірі. Чай з листя вважається корисним для людей, які ведуть сидячий спосіб життя. Кору й коріння, що мають потогінні й жарознижу­вальні властивості, вживають у вигляді відвару при підвищеній температурі тіла. Зовнішньо від­вар кори або коріння застосо­вують як протизапальний засіб для спринцювань при білях. Лікарські форми і застосування. ВНУТРІШНЬО — настій плодів (2 сто­лові ложки сушених плодів на 500 мл окропу, варити 10 хвилин) по пів­склянки 4 рази на день до їди; 6— 8 сушених плодів заливають склян­кою окропу, варять до зменшення во­ди на одну третину, проціджують і одержаний екстракт випивають за день за 3—4 прийоми; настій квіток (2 столові ложки сировини настоюють 1 годину на 400 мл окропу, процід­жують) по півсклянки 4 рази на день до їди; холодний настій (2 чайні ложки квіток настоюють 8 годин на склянці холодної кип'яченої води, проціджу­ють) по третині склянки 3 рази на день; столову ложку суміші (порівну) квіток терну звичайного, трави звіробою зви­чайного і кореневищ з корінням ва­леріани лікарської настоюють на склян­ці окропу до охолодження, проціджу­ють і випивають перед сном при олігоменореї центрального генезу; столову ложку суміші квіток терну колючого, коріння ревеню тангутського й оману високого, кори крушини ламкої і листя м'яти перцевої, взятих у співвідношенні 2:2:2:3:2, кип'ятять 10 хвилин у 300 мл води, проціджують і одержа­ний настій п'ють по півсклянки 3 рази на день при спастичному коліті; сушене листя терну заварюють і п'ють як чай; відвар кори або коріння (5 г сировини на 200 мл окропу, кип'ятити 15 хви­лин) п'ють ковтками не дозуючи. ЗОВНІШНЬО — спринцювання відва­ром кори або коріння (готують, як у по­передньому прописі).