Захист винограду від хвороб
Правильна і своєчасна боротьба з хворобами винограду нерідко розв'язує питання врожаю, здоров'я та довговічності кущів. Найбільш шкідливими з хвороб винограду в Українській РСР є мільдью, сіра гниль, плямистий некроз. Великої шкоди завдають виноградникам також оїдіум, чорна і біла гниль, іноді краснуха.

МІЛЬДЬЮ
Мільдью (збудник — грибок Плазмопара Витіколя) — дуже небезпечна хвороба європейських, сортів винограду. Вона уражує всі зелені органи лози: листя, пагони, вусики, суцвіття та ягоди.
При ураженні суцвіть та ягід урожай гине. Листя, уражене мільдью, сохне і опадає, що призводить до зменшення листкової поверхні, яка виробляє органічні речовини, і поганого достигання ягід. Урожай з кущів, дуже уражених мільдью, звичайно дає кисле неякісне вино. На уражених кущах погано визрівають лози, що негативно впливає на зимостійкість кущів і врожай майбутнього року.
На листях, яке захворіло на мільдью, виникають великі жовті маслянисті плями. На зелених пагонах мільдью утворює бурі плями, які згодом чорніють. При дальшому потовщенні пагона ці плями стають наче вдавленими. Якщо великі плями будуть на одному боці, то пагін вигинатиметься, бо на ураженому боці припиняється ріст тканин. Плями мільдью, що виникли на зелених пагонах, зберігаються у вигляді виразок і до часу здерев'яніння лози. Лоза, уражена мільдью, не придатна для використання як садивний матеріал.
На молодих суцвіттях з бутонами, квітками або зав'язями ураження найчастіше починається з гребенів або з окремих квітконіжок. Уражена тканина буріє. Усі суцвіття, зав'язі й плоди нижче від неї відмирають. При значних опадах ця форма захворювання може за невеликий час знищити чималу частину врожаю.
Ягоди найлегше уражуються мільдью в початкову фазу їх росту. Із збільшенням розміру ягід продихи на них зникають і зараження відбувається тільки через продихи плодоложа та плодоніжки. Тканина ягоди біля плодоніжки буріє, зсихається, що надає ягоді грушоподібного вигляду. Ягоди, які припинили ріст, звичайно, мільдью вже не уражуються. На цей час вони починають забарвлюватись і м'якшати.
Сорти гібридів прямих утворювачів терплять від мільдью менше, ніж європейські сорти, але в роки сильного розвитку хвороби деякі з них, як Зейбель 4986 (Золотий промінь), 1429, 5409, Кудерк 106-46, 132-11, 199-88, 299-35, Бако 1, Кастель 120 і особливо Гайяр 157 і Зейбель 2653 (Золотий потік), значно уражуються мільдью і урожай їх у мільдьюозні роки можна зберегти лише при проведенні одного-двох обприскувань.
Грибок, що викликає мільдью, зимує в опалому листі у вигляді зимових спор, або так званих ооспор.
Проростання ооспор стає можливим після попереднього набрякання, для чого потрібне перебування їх протягом 5—-10 днів у воді або в дуже вогкому ґрунті при середньодобовій температурі, не нижчій 11 градусів.
Набряклі ооспори, що перебувають у калюжах води, яка застоялась після дощу, або в дуже вогкому ґрунті, проростають, утворюючи вмістилище для спор (зооспорангії), які розносяться вітром. Всередині зооспорангія утворюється багато дрібних спор. Вони виходять крізь отвори зооспорангіїв і, потрапляючи у воду, випускають джгутики, за допомогою яких активно пересуваються. Такі самостійно плаваючі спори називають «зооспори», тобто спори-тварини.
Потрапивши на листя чи інші зелені органи виноградного куща, зооспори підпливають до продихів, перетворюються в грибну нитку і проникають крізь продихи всередину тканин рослини. Грибна нитка швидко поширюється по міжклітинних просторах і випускає присоски (гаусторії), які просвердлюють стійки клітин. Цими присосками гриб добуває (поживні речовини з рослинних тканин. В ураженому місці на листках спочатку утворюються маслянисті, просвічуючі плями округлої або неправильної форми. При наявності краплиннорідкої вологи від дощу, роси або туману на маслянистих плямах з нижнього боку листків, а також на уражених суцвіттях та гронах з продихів виступають конідієносці з літніми спорами (конідіями) гриба у вигляді білого борошнистого нальоту. Згодом уражена тканина відмирає, набуваючи Жовтого або буруватого кольору у білих сортів і червоного у забарвлених сортів винограду.

Борошнистий наліт мільдью на нижній поверхні листка.

Кожна конідія випускає по 8 зооспор, що спричиняють повторне зараження. Конідій на одній плямі може бути понад мільярд. З моменту зараження до появи маслянистої плями минає від чотирьох днів при середньодобовій температурі 21—25 градусів до 10 днів при середньодобовій температурі 13—14 градусів. Цей строк має назву прихованого, або інкубаційного, періоду розвитку хвороби. З підвищенням середньодобових температур понад 25 градусів інкубаційний період також затягується. Розвиток хвороби затримується і тоді, коли мінімальна температура повітря падає нижче 13—14 градусів, і зовсім припиняється при мінімальних температурах (8— 9 градусів) навіть у тому разі, коли вдень бувають високі температури.
Білий наліт з плодоношенням гриба з'являється наприкінці інкубаційного періоду тільки вночі при наявності вологи у вигляді дощу, роси або туману і відповідній температурі.
Температура в літній та ранньовесняні місяці звичайно близька до оптимальної для розвитку мільдью. Якщо в цей час часто бувають теплі ночі з росами, туманами або дощами, то з однієї мільдьюозної плями через 4—5 днів може утворитись велика кількість плям, кожна з яких у свою чергу може дати стільки ж заражень.
Таке швидке розмноження гриба, коли стоїть тепла волога погода і не організовано достатньої боротьби з хворобою, може за короткий строк призвести до сильного ураження мільдью всього виноградника та до великих втрат урожаю.
Мільдью дуже шкодить у Закарпатті, де м'який клімат і майже щороку буває багато опадів, що сприяє інтенсивному розвитку хвороби. Сприятливі для розвитку мільдью нічні температури тут створюються вже з другої половини травня задовго до цвітіння винограду, початок якого у сорту Шасла біла коливається в межах від 6 до 15 червня. Досить часто ця хвороба уражує виноград і на Чорноморському узбережжі (Одеська, Миколаївська і Херсонська області), а також у Дніпропетровській і Запорізькій областях. Мільдью тут частіше з'являється в другій половині червня, звичайно після цвітіння винограду, яке в Одесі у сорту Шасла біла настає 4—14 червня.
У північних районах виноградарства (Кіровоград, Київ) розвиток хвороби трохи обмежується зниженими температурами, а в східних (в Сталіно, Луганську) — континентальними особливостями клімату, що характеризуються низькими температурами вночі і високими вдень. Нічні температури, які сприяють розвитку мільдью, тут спостерігаються лише в липні, хоч цвітіння відбувається майже в ті самі строки, що й в Одесі.

Заходи боротьби. Щоб уберегти виноградник від захворювання, треба створити умови, які б не сприяли розвитку хвороби.
Мільдью посилено розвивається в умовах підвищеної вологості на виноградних насадженнях у знижених місцях, де довше затримуються туман і роса, а також на кущах з не-підв'язаними пагонами. Через те для боротьби з мільдью треба своєчасно і правильно здійснювати всі агротехнічні заходи, які сприяють кращому провітрюванню кущів та усуненню зайвої вологи. Особливо важливе значення має своєчасне підв'язування пагонів, обламування, пасинкування, чеканка й видалення зайвих пагонів, систематична боротьба з бур'янами.
У зв'язку з тим, що захворювання передається рік у рік зимовими спорами мільдью, які є в листях, треба восени спалювати або глибоко заорювати опале листя.
Надійний засіб боротьби з мільдью — обприскування кущів винограду протигрибними отрутами. Для цього на виноградниках звичайно застосовують 1-процентну бордоську рідину. В шкілці перше обприскування провадять 0,5-процентною бордоською рідиною, а для наступних обробок застосовують 0,75-процентну концентрацію. При сильному розвитку мільдью концентрацію бордоської рідини підвищують до 2 процентів.
Бордоська рідина — це суміш розчину мідного купоросу і вапняного молока. Отрутою, яка знищує збудника мільдью, є мідний купорос. Але навіть слабкий його розчин обпікає листя винограду. Крім цього, завдяки легкій розчинності мідний купорос швидко змивається з рослин дощами. Зважаючи на це, його розчин змішують з вапняним молоком. В результаті кисла реакція мідного купоросу нейтралізується, рідина прилипає до листя і її осад довго на ньому вдержується.
Дуже важливо правильно приготувати бордоську рідину. Велике значення має якість матеріалів, з яких роблять суміш.
Мідний купорос має бути чистий, синього кольору, вапно краще брати негашене. Якщо вапно заготовляють на весь сезон, його одразу ж гасять і зберігають у сметаноподібному стані під шаром води, прикривши зверху дошками і засипавши землею. Вапно, яке довго лежить на вільному повітрі, не забезпечує доброго прилипання бордоської рідини до листя.
Мідного купоросу насипають у мішок або плетену корзину і підвішують у бочки з водою. Для приготування 200 літрів 1-процентної бордоської рідини беруть 2 кілограми мідного купоросу і розчиняють його в 100 літрах води. У другій бочці розводять вапняне молоко. На 100 літрів води беруть 1,5 кілограма негашеного вапна (гашеного вапна беруть більше). Щоб насос і розпилювачі не засмічувались крупними частинками осаду, вапняне молоко краще злити з осаду в інший посуд. Потім розчин мідного купоросу, повільно помішуючи, вливають в однаковий об'єм вапняного молока. В цьому разі посуд, в якому готують бордоську рідину, має бути вдвоє більший від бочки, де розводять купорос.
Можна також 2 кілограми мідного купоросу розчиняти у 180 літрах води, а вапно — у 20 літрах води і обидва розчини зливати одночасно в третю посудину або розчин купоросу вливати у вапняне молоко (а не навпаки). У всіх випадках з'єднання розчинів супроводжується розмішуванням.
Правильно приготовлена бордоська рідина повинна мати синьоголубий колір, бути слабо лужною. Опущений в неї фенолфталеїновий папірець повинен рожевіти, червоний лакмусовий папірець синіти, а занурені залізні предмети (цвяхи та ін.) не повинні покриватись нальотом міді.
Бордоську рідину слід використати в "день її приготування, бо пізніше вона втрачає свої властивості. Щоб запобігти псуванню бордоської рідини, що залишається на другий день, слід додавати «а кожні 100 літрів рідини по 50—100 грамів цукру чи меляси або рибного клею. Ці речовини сприяють також кращому прилипанню отрути до рослин.
Переливаючи бордоську рідину в апарати для обприскування, її проціджують крізь тонке сито. Залежно від кількості листя на обприскування одного гектара виноградника потрібно від 400 до 1200 літрів рідини. Протягом сезону на гектар витрачається 45—50 кілограмів, а в дощове літо 65—70 кілограмів мідного купоросу. З цього розрахунку і слід виходити при плануванні завозу отрутохімікатів..
Розчини рідини наносять дрібним розпилом у вигляді туману, покриваючи рівномірною її плівкою весь кущ. Оскільки спори грибка, як правило", проникають у листки з нижнього боку, дуже важливо, щоб рідина покривала саме цю частину листкової поверхні. Не слід обприскувати кущі, поки з них не зійде роса, бо її краплі розчиняють рідину і роблять її менш отруйною.

Своєчасне проведення обприскування розв'язує успіх справи. Обробка запобігає зараженню, але не виліковує вже заражені тканини. Разом з тим обприскування задовго до появи мільдью є даремною справою, бо на час зараження обприснуті листки розростаються й утворюється нове листя.
Зараження зимовими спорами ніколи не буває великим, отже, утворення перших поодиноких плям і є фактично першим зараженням, після якого слід негайно приступити до обприскування. За появою цих плям треба пильно стежити. Однак при недостатній оснащеності апаратурою для швидкого проведення обприскування (за 3—4 дні) рисковано чекати появи плям.
У Закарпатті, де, як вже зазначалось, рано створюються сприятливі умови для розвитку хвороби, до цвітіння провадять 2 обробки: першу, коли пагони досягнуть 25—30 сантиметрів, і другу — перед цвітінням; в інших районах, де мільдью має економічне значення, перше обприскування провадять перед цвітінням винограду. Якщо мільдьюозні плями розвинулись раніше, кущі обробляють бордоською рідиною й не чекають цього строку. Якщо обробку не буде закінчено до цвітіння, її можна продовжити під час цвітіння, але в цьому разі треба вживати нейтральну бордоську рідину без лишка вапна, бо лужна рідина може викликати опіки на приймочках, знизити життєздатність пилкових зерен і цим пошкодити заплідненню. Після цвітіння винограду обприскування повторюють. Далі, якщо погода стоїть волога і мільдью дуже розвивається, треба обприскувати виноградники кожний раз після утворення нових необприснутих 3—4 листочків, тобто майже щотижня. У суху погоду, коли мільдью розвивається не дуже сильно, обприскування можна робити після появи нових 6—7 листочків.
Дуже важливо, щоб листя, пагони та ягоди були вкриті отрутою весь час — від початку розвитку мільдью до достигання ягід на плодоносних виноградниках, а на молодих виноградниках та на виноградних шкілках — до припинення вегетації. Останнє обприскування треба провести особливо старанно, щоб забезпечити добрий захист листя проти зараження, яке восени буває найсильнішим.
У районах невеликого ураження мільдью (Сталіно, Луганськ) обприскування досить провести лише після появи мільдьюозних плям.
Якщо в господарстві є можливість провадити спеціальні спостереження за метеорологічними умовами та розвитком гриба-збудника мільдью, перше обприскування проводять зразу після появи перших плям, а друге та наступні обробітки провадять за інкубаційними періодами розвитку хвороби.
Якщо випадає дощ, роса або був туман вночі при мінімальній температурі не нижче 13 градусів у кінці інкубаційного періоду, на мільдьюозних плямах виступає наліт гриба, що свідчить про початок нового інкубаційного періоду. Тривалість його, як вже зазначалось, в основному залежить від температури і дорівнює приблизно сумі в 61 градус ефективних температур (понад 8 градусів).
Наприклад, при середньодобовій температурі 14 градусів появу плям можна чекати через 61 : (14—8) = 10 днів; при середній температурі 23 градуси через 61 : (23—8) = =4 дні.
При частих проявах хвороби і коротких інкубаційних періодах лікування провадять через один період. При сприятливих умовах для розвитку мільдью (середня температура 22—26 градусів та наявність частих рос та дощів) два інкубаційних періоди проходять за 7—8 днів. В посушливу погоду, коли інкубаційні періоди розтягуються і наростає багато лози, виноград обприскують під час кожного з них, щоб до дощу зелені органи були вкриті отрутою.
Виноград обприскують з тракторних, кінних і ручних обприскувачів. Авіаобприскування не забезпечує покривання отрутою нижнього боку листків. Досліди в Криму по обприскуванню з вертольота дали досить добрі наслідки.
Останнім часом у радгоспах та колгоспах України використовують навісні тракторні обприскувачі ОЛТ та ОНК. Тепер ОЛТ — найпродуктивніша машина для обприскування виноградників, його встановлюють на тракторі КД-35. Кожний ряд виноградника обробляють одночасно з обох боків двома підвісками. Високий робочий тиск (6—8 атмосфер) забезпечує добрий розпил рідини. Зустрічні струмини з протилежних боків ряду ворушать листки, чим забезпечується покривання отрутою нижчого їх боку. Одночасно обприскують чотири ряди виноградника. Проте часто ці машини багато часу простоювали через засмічення фільтра, насоса І розпилювачів, після чого багато часу йшло на промивання. Щоб таких простоїв не було, бордоську рідину треба готувати так, як зазначено вище, і зливати з осаду вапняне молоко.
Велике значення для безперебійної роботи обприскувача ОЛТ має встановлення підвісків, їх не можна встановлювати надто близько до ряду, бо на поворотах вони зачіпають дріт шпалер і ламаються.
Тракторний навісний обприскувач ОНК монтують на тракторі ХТЗ-7. По обидва боки від обприскувача встановлюють по одній вертикальній трубі з розпилювачами. Одночасно обприскують два півряди.
При шпалерній культурі винограду тракторні обприскувачі забезпечують задовільну якість обробки. При чашовидних формуваннях дуже розрослих кущів вони недостатньо покривають рідиною листя всередині куща. У таких випадках корисно підвіски замінити шлангами, якими робітники обприскують кущі.